Чумакування як професія зникла наприкінці XIX сторіччя.
Зараз важко знайти волів особливої чумацької породи, або справжній чумацький віз, поте у деяких українських музеях зберігаються ці німі свідки минулого розквіту.
Чумацькі вози відрізнялися від звичайного селянського транспорту. Вони неабияк були пристосовані для перевезення сипучих вантажів — солі та зерна. Ящик для перевезень викладали дошками, а потім на дошки накладали тканину.
Вози запрягалися парою або четвіркою волів. причому чумацькі воли коштували набагато дорожче за звичайних. Колір також мав значення — обирали лише сірих волів, або "магічних" - чорних з білою зірочкою на лобі.
Козаки також не гребували чумацькими возами, та й самим чумакам нерідко доводилось боронити своє майно. На віз встановлювались гармати, фальконети та пищалі. У разі небезпеки нападу ворога, вози збиралися разом у стіну, колеса скріплювались ланцюгами, із-за зціплених возів було зручно захищатись.
Отже, від хорошого воза залежав не тільки добробут, а й життя степових мандрівників. Недарма, мабуть, один з найвідоміших астеризмів — ківш великої ведмедиці — в Україні називають Великим Возом!
Як виглядав чумацький віз можна подивитися в експозиції Національного Музею історії України в Києві. Саме він зображений на верхньому фото.
Він надзвичайно майстерно і з любов'ю оздоблений різьбленням та декоративними елементами, й більш того, навіть колода, що її підкладали під колеса як стопор має на собі різбленні орнаменти.
Оздоблення верхньої частини воза.
Оздоблення ярма.
Різьблений стопор для колеса.
Ще один чумацький віз можна побачити у Дніпровському Національному Історичному музеї.
________________________
Фото з особистого архіву Кіри Макогон.
Фотографії наведені з інформаційною метою.