Зорі - це величезні розпечені кулі з газу, всередині яких відбувається ядерна реакція.
Тепер це знає кожен школяр, але ще 100 років тому більшість людей вважала зорі чимось містичним й незрозумілим.
Від села до села, від міста до міста й від народу до народу уявлення дуже різнились. То це були цвяшки у небесній стелі, то дірки у небесній завісі...
А що ж думали про зорі українці?
В українознавчій літературі часто трапляється уявлення про зорі, як про душі живих людей, або про свічки, що горять поки людина жива. Метеори вважалися зорями-душами, що вже завершили свою земну путь.
Іноді метеори описували як свічки, які загасив бог, іноді - як власне праведні душі, що відлітають до Раю.
Часом і Чумацький Шлях згадували як дорогу, якою праведні душі прямують до Бога, а грішні, звісно ж, у зворотному напрямку.
У деяких селах Полісся вважали, що метеори - то душі дітей, що померли нехрещеними. Отже, побачивши метеор, потрібно було перехреститися та промовити ім'я Іван або Марія, ніби охрещуючи дитячу душу. Тоді вона зможе потрапити до Раю.
Подекуди вважали, що під час падіння метеору, потрібно загадати бажання.
Але мандрівні душі - то не єдина народна версія походження метеоритів. Розповідали й про чортів, яких Бог вигнав з неба, й про відьом, що крадуть зорі. Цілком ймовірно, що існували й інші, настільки ж містичні та поетичні пояснення.
Цікаво, що боліди, попри всю схожість явища, сприймалось зовсім інакше. У них вбачали то вогняного змія, то дракона, який з'явився на небі як вісник катастрофи, або прилетів на землю щоб... зваблювати гарних дівчат, або робити ще якусь капость.
На фото - вогняний змій-болід. Кадр з фільму "Чумацькі зорі".
Comments